Моє дистанційне навчання

Дистанційна форма навчання стала новою для усіх вчителів. Ми повинні були вчитися працювати в новому форматі.

Платформу Google class room, я вважаю, в ліцеї вибрали дуже вдало, бо порівнюючи з дистанційним інших шкіл, які задають завдання у вайбері, я тішуся, що нам  і учням зручно працювати, завжди видно, які завдання виконано, які протерміновані, а хто з дітей не виконав. Є можливість коментувати усьому класу, так і приватно кожній дитині.

Розв’язки завдань, які присилали учні, перевіряю на телефоні, де є функція червона ручка, тому діти бачать виправлення, правильні розв’язки, оцінку.

Тестові завдання в режимі онлайн створювала в платформі «на урок».

Після першого тижня відсилання завдань в 2-б класі починалася нова тема, я пробувала записати віде. Мій телефон має обмежену пам’ять, тому відео вийшло невелике. Зручніше було прикріпити відео пояснення з інтернету. Я підшуковувала на ютубі гарне відеопояснення, щоб учням було доступно в зрозуміло.

Тоді я почала освоювати онлайн уроки. Так як учні уже працювали з інформатики в  Google Hangouts meet, тому я також приєднала цю платформу.

Перший урок в 2-б був цікавим, ми спілкувалися, потім вчилися. Учні працювали з включеними камерами, бачила їх обличчя, вони задавали питання.

3-ті класи підключалися без камери і звуку( мабуть їх так навчили на попередніх відеоуроках)

Я не думала, що буде так важко працювати в порожній екран комп’ютера з  «аватарками». Ти просто пояснюєш тему, розв’язуєш задачу, не бачиш зворотньої реакції. Діти писали коментарі, що не ясно, по ходу пояснення, тому відповіді надавала вкінці.

Ті вчителі, які знімали відеоуроки на телебаченні мають велику мужність і витримку, а хто вказує на їх помилки, самі ніколи не пробував провести урок на камеру.

Колись говорили, що ідеальний урок для вчителя- коли діти сидять тихо, не говорять, не шумлять, не задають питань. Після дистанційної форми навчання я зрозуміла, що це не урок, а жах. Ідеальний урок- це живі емоції дітей, які задають питання, спілкуються, і їх очі після того, як вони зрозуміли те, що пояснює вчитель. Цю радість ні з чим не порівняти.

Маю надію, що такого досвіду у нас більше не буде, і у вересні ми прийдемо за парти, щоб разом в одному класі здобувати знання, набуватися нового досвіду, спілкуватися вживу, а не через екран смартфона.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.